Той тиждень був просто жахливим. Я не те щоб збирався грати — навпаки, я шукав, де сховатися від усього цього лайна, що сипалося на мене з усіх боків. Роботу я втратив ще в середу, хоча формально це називалося «скороченням штату». Насправді ж просто сказали: «Ти більше не потрібен». Дівчина написала повідомлення в четвер, що їй треба «час подумати». А в п’ятницю ввечері я сидів у порожній квартирі, дивився в монітор і відчував, що реальність мене душить. Ось тоді я й натрапив на крипто казино. Не пам’ятаю навіть, як воно вискочило — якісь банери, якісь оголошення. Але слово за слово, і я вже реєструвався, навіть не розуміючи навіщо. Просто хотів, щоб хоч щось у цьому світі було не таким, як завжди. Крипто казино здавалося чимось іншим, не схожим на ті звичайні сайти, де все виглядає як реклама зубної пасти.

Перші години були справжнім пеклом. Я вніс трохи грошей — небагато, але достатньо, щоб відчути, як воно пахне. І програв. Майже все. Сидів і дивився на екран, а в голові крутилася одна думка: «Ну от, навіть тут ти нікчема». Було соромно. Було боляче. Я навіть закрив ноутбук, пішов на кухню, випив води з-під крана і подумав, що це кінець. Але щось мене тягнуло назад. Не азарт навіть, а якась тупа впертість. Мовляв, я не хочу, щоб цей день закінчився отак. Я хотів бодай краплю контролю над ситуацією. І я повернувся. Крипто казино зустріло мене тим самим холодним інтерфейсом, але тепер я дивився на нього інакше. Я не грав на всі гроші, я просто обрав одну гру — не слоти, не рулетку, а щось середнє, де треба трохи думати. І почав потроху. Ставки були маленькі, майже смішні. Але я відчув, що можу дихати. Реальність нікуди не зникла, але вона стала тихішою. Ніби хтось вимкнув звук на тому каналі, де крутили мої проблеми.

Далі було дивно. Я виграв. Не мільйон, звісно, але суму, яка повернула мені те, що я втратив, і трохи зверху. І це було не про гроші. Це було про те відчуття, коли ти сидиш о третій ночі, у навушниках грає якийсь старий рок, і ти раптом розумієш, що смієшся. Вголос. Сам із собою. Я сміявся, бо згадав, як у дитинстві грав у карти з дідусем, і він завжди піддавлювався, щоб я виграв. Тоді я думав, що це просто гра. Тепер я зрозумів, що це була його спроба дати мені хоч трохи радості. І ось я сидів, дорослий мужик, який щойно втратив роботу й дівчину, і мені було добре. Не тому, що я виграв, а тому, що я нарешті відчув щось, крім порожнечі. Крипто казино стало для мене не місцем, де можна розбагатіти, а місцем, де я міг побути собою. Без осуду. Без вимог. Без нагадувань про те, що я не відповідаю чиїмось очікуванням.

Наступного дня я прокинувся з думкою, що треба щось робити. І зробив. Знайшов підробіток, подзвонив старому другові, навіть приготував нормальну їжу, а не локшину швидкого приготування. А ввечері знову зайшов на сайт. Не тому, що хотів відігратися, а тому, що мені сподобалося відчуття, ніби я контролюю хоч щось. Я грав обережно, іноді вигравав, іноді ні. Але щоразу, коли закривав ноутбук, я не відчував того липкого сорому, який переслідував мене першого вечора. Я відчував, що можу повернутися до життя. І це було найцінніше. Крипто казино не вирішило моїх проблем. Воно не повернуло мені роботу і не змусило дівчину повернутися. Але воно дало мені паузу. Місце, де я міг перевести подих. Іноді цього достатньо, щоб не зламатися.

Минуло кілька тижнів. Я більше не тікаю від реальності так, як раніше. Я навчився дивитися їй в очі, навіть коли вона гидка. Але я досі іноді заходжу на той сайт. Не заради грошей. Заради відчуття, що я можу виграти. Не в грі, а в житті. І поки що я виграю. Потроху. Але виграю.